Я мрію, щоб інтернатів не існувало: письменниця з Подільщини передає власний досвід через казку

Лідія Гіска – 33-річна дитяча письменниця з селища Окни на Одещині. Її життя і творчість демонструє, як складні обставини можуть стати джерелом натхнення. А твори продаються не тільки в Україні, а й за кордоном. Детальніше про все з письменницею поспілкувалась журналістка Район.Подільськ.

До п'яти років жінку виховували бабуся з дідусем, але дідуся не стало, коли їй було 7, а бабусі – коли їй виповнилося 9.

«У нас вдома збирались п’яні компанії. Сусіди жаліли нас, дітей, й могли підгодувати. Ті ж сусіди скаржились в соцслужбу, що ми жебракуємо, хоча ми сиділи вдома і рубали дрова з сестрою», – пригадує жінка.

У 11 років вона потрапила в інтернат. Спочатку була в Чернянській школі-інтернаті, а після смерті матері, в 15 років, її перевели до Піщанської школи-інтернату для дітей-сиріт з особливими потребами. Лише два місяці дівчина пробула там, потім її направили до Біляївського училища.

«Після училища мені довелося винаймати квартири, переходити з однієї на іншу, іноді знаходити тимчасовий притулок у родичів. Жити самій було дуже непросто, а найбільше боліло, коли люди поруч ображали мене, крали мої речі чи просто не розуміли», – пояснює Ліда.

Зі слів жінки, сестра пішла по батьківських стопах. Вона вживає алкоголь і від неї забрали дитину. Ліда не може забрати племінника до себе, бо має інвалідність.

Зараз вона живе на пенсію і має двох котів – Василісу і Кузю, – які завжди її чекають удома з подорожей.

Писати Лідія почала у 29 років, після серйозних проблем зі здоров'ям. Перший текст вона показала одеській лікарці, яка підтримала її, сказавши: «Це твоє». Пізніше сімейна лікарка Лідія Яківна також висловила захоплення, що Лідія, яка виросла в інтернаті, може створювати такі зворушливі тексти.

Її твори звернені до тем, які вона добре знає.

«Я описую сирітство, життя в інтернатах, нелегкі будні, коли діти змушені красти чи терпіти жорстокість, бо знають, що інакше не виживуть. Цей досвід болісний, але я намагаюся писати так, щоб у цих історіях завжди було місце для добра», – каже письменниця.

Жінка пише казки про дітей і тварин. Натхнення приходить, коли вона гуляє в парку або просто спостерігає за навколишнім світом, іноді вечорами, сидячи на подвір'ї чи вдома.

Ліда каже, що її зараз підтримують чудові люди. Одна з таких – пані Оля Мельник, власниця сироварні у Львові.

«Завдяки її допомозі та підтримці я почала відчувати себе впевненіше. П’ять років тому ми познайомилися у фейсбуці. Я шукала інформацію про реабілітаційний центр і вона мені порадила один заклад. Ми спілкувалися і після цього, вона підтримувала мене в скрутні часи й допомагала матеріально, коли я потрапила в лікарню», – пояснює жінка.

За чотири роки письменниця написала збірки: «Чарівні казки» (5 частин) та «Еріка і добрі справи» (2 частини). Книги побачили світ завдяки співпраці з волинським видавництвом «Терен», яке теж знайшла у соцмережах. Видаватись вона почала лише пів року назад.

Наразі Ліда працює над книжкою «Бабусина шухляда», де планує поділитися з читачами теплими спогадами про свою бабусю.

Завдяки небайдужим благодійникам Лідині казки потрапляють до діток в українських інтернатах. А також їх купують в Німеччині та Йорданії. Вже декілька разів письменниця організовувала творчі зустрічі. І каже, що зупинятися на цьому не планує

Вона розповідає, що своєю творчістю хоче дарувати любов і надію тим, хто її потребує, показуючи, що навіть найтемніші часи можуть стати початком для нового, світлого життя.

«Я мрію, щоб інтернатів не існувало, а всі діти виховувалися в сім’ях. І, звісно, щоб в Україні був мир», – підсумовує жінка.